Продолжая батальный ряд Древней Руси, предлагаю также рассмотреть битву под Ярославом произошедшую 17 августа 1245 года?!
Эта битва подвела черту под сорокалетней вооружонной борьбой за Галичину, и обеда в ней позволила утвердится там Даниилу Романовичу. После чего галицко-Волынская держава просуществовала ещё что-то около ста лет, под скипетром династии Романовичей, происходившей от Волынской ветви "Рюрикова гнезда".
Надеюсь наш венгерский друг камрад Laszlo, поможет нам увидеть эту битву с другой, венгерской стороны!?
М.Грушевский.
Спойлер (раскрыть)
У РІК 6757 [1249]. Потім же Ростислав [Михайлович] благав тестя свого, короля [Белу], щоб той послав йому воїв на Данила. Узявши воїв, він пішов у Лядську землю, і благав [удову] Лестькову [Гремиславу], і умовив її, щоб вона послала з ним ляхів. І вона послала з ним воїв. Визначні ж бояри й інші ляхи втекли були із землі [її], маючи намір іти до Данила. Але, довідавшись про виступ [у похід] Ростислава, захотіли вони дістати милість у Лестьковича [Болеслава] і в матері його [Гремислави]. Пішли вони йому, [Ростиславу], на підмогу, а через деякий час старший їх Творіян [Войтихович] схоплений був Данилом 1.
Отож Ростислав, кинувшись, прийшов на город Ярославль. Але в городі були Данилові й Василькові люди, і бояр багато. [І] він, побачивши, що город укріплений, пішов до Перемишля. І, зібравши багато тамтешніх жителів, знадобів ратних, і для взяття города, і пороків, він, спорядивши воїв своїх, знову пішов до Ярославля, а за собою зоставив город Перемишль. Він думав: «Якщо сього я не візьму, то сей удержу».
Але коли стояв він біля города і ладнав пороки, щоб ними взяти город, то великий був бій перед городом. І він звелів своїм прикритися, щоб вої його не були поранені городянами, допоки він не наладнає знаряддя-пороки. І нахвалявся він перед воями своїми, і казав: «Якби я | навідав де Данила й Василька — поїхав би на них. Навіть би з десятком воїв я поїхав би на них».
І вигорджувався він, і затіяв гру перед городом, і зітнувся він з [рицарем] Воршем. І впав під ним кінь, і вивихнув він плече, і не на добро прилучилось йому [це] знамення.
Данило ж і Василько, почувши, що він прийшов раттю, помолилися богу [і] стали збирати воїв. І послали вони [послів] до Кондрата, кажучи: «Із-за тебе виступили на нас обох ляхи, бо ми тобі помічники єсмо». І послав він [їм] підмогу. А тим часом Данило й Василько послали [послів] у Литву, помочі прохаючи. І послана /403/ була од Миндовга, [князя литовського], поміч. Та не встигли вони обидва [зі своєю поміччю], а бог явив їм поміч свою, тому що не од підмоги людської [буває] побіда, а від бога. Скоро зібравши воїв, вони рушили, а [двірського] Андрія послали удвох, щоб він розвідав їх, [противників], і піддержав город [Ярославль], тому що вже близько є спасіння їх.
І коли вої [ще] не дійшли до ріки Сяну і зсіли в полі [з коней], щоб оружитися, то сталося таке знамення над військом: стільки налетіло орлів і багато воронів, як хмара велика. І птахи вигравали, а орли клекотали, і ширяли крильми своїми, і шугали в повітрі так, як ото іншим разом і навіть ніколи не було. І се знамення не на добро було 2.
Данило тим часом, оружившись [і] взявши воїв своїх, пішов по ріці Сяну. Але брід був глибокий, і вперед [ріку] переїхали 3 половці, і, переїхавши 3, побачили вони стада їх, [противників]. І хоча не було сторожів їхніх коло ріки, та половці не посміли розграбувати їх, [ці стада], без повеління княжого. А вони, [противники], побачивши [половців], утекли зі стадами своїми у стани свої.
Данило й Василько також не забарилися, а скоро перейшли ріку і, приготувавши до бою кінників з пішими воями, спокійно пішли на битву, бо серця їх обох завзяті були до бою і рвались до бою. Лев же був [іще] дитиною, [і Данило] поручив його Василькові [Гавриловичу], хороброму і сильному бояринові, щоб він оберігав його в бою.
Коли ж побачив Ростислав прихід противників, він теж, приготувавши до бою воїв своїх,— русь, і угрів, і ляхів,— підійшов до них насупроти, а піших воїв зоставив навпроти воріт города: стерегти ворота, щоб не ви|йшли [ярославці] на підмогу Данилові і не порубали пороків.
Ростислав, отож, виладнавшись до бою, перейшов глибокий яр,— він бо йшов супроти Данилового полку,— але Андрій-двірський постарався, щоб він не зітнувся з Даниловим полком. Прискоривши [хід, Андрій] зітнувся з військом Ростиславовим кріпко: списи так ламалися [об броню], наче це були удари грому, і з обох же [сторін] многі, упавши з коней, померли, а інші поранені були сильними ударами списів.
Данило тоді послав на поміч йому, [Андрієві], двадцять вибраних мужів. [І] хоча [боярин] Василій Глібович і [князі] Всеволод Олександрович 4 [та] Мстислав [Глібович], не маючи змоги [помогти] Андрієві, побігли обидва назад до Сяну, але Андрій, що зостався з невеликою дружиною, в’їжджаючи, кріпко боровся з ними.
І коли побачив Данило, що ляхи кріпко ідуть на Василька, «кєрліш» 5 співаючи, [і] сильним голосом ревли у війську їх, коли ж побачив Данило зблизька битву Ростиславову і Філю, [воєводу угорського], що стояв у задньому полку із хоругвою [і] казав: «Руси скорі є на битву, але вистіймо перед натиском їх, бо вони не видержують довгий час у січі»,— бог, однак, не послухав нахваляння його,— [то] рушив на нього Данило зі [стольником] Яковом Марковичем і з [боярином] Шелвом 6. Шелв тоді був збитий [списом], а Данила [Філя] схопив. Він вирвався з рук його і виїхав із битви, але, побачивши угрина, що йшов на поміч Філі, списом збив його, і [спис], загнаний в нього, зламався, [а] він упав [з коня] і спустив дух. А об того гордого Філю Лев, ся дитина, зламав списа свого. І знову Данило скоро прийшов на нього, [Філю], і розтрощив військо його, і хоругов його роздер навпіл. Побачивши ж це, Ростислав побіг, і повернули угри навтікача.
Василько тим часом зітнувся з ляхами, які повернули [на нього] . І дивилися обидва [війська] одні на одних, а ляхи лаялися, казали: «Поженемо на великі бороди!» Василько тоді сказав: «Брехня є слово ваше. Бог єсть наш помічник». І вдарив він коня свого, і двинув [на них], і ляхи, не видержавши, побігли од нього.
Данило ж гнав через яр глибокий на угрів і русь, бив їх [і] журився про брата, не знаючи, [що з ним]. Але, побачивши хоругов /404/ його, що мчала вслід за ляхами, він був сильно радий. І став він на могилі навпроти города, | і приїхав Василько до нього. Данило тим часом хотів гнати вслід за ними, але Василько заборонив йому. Ростислав же, збагнувши [поразку], пустив коня свого навтіки.Угри ж і ляхи многі побиті були і схоплені були; і з усіх [військ] багато схоплено було. Тоді ж і Філя гордий схоплений був Андрієм, двірським, і приведений був до Данила, і вбитий був Данилом. А [боярин] Жирослав 7 привів [тисяцького] Володислава [Юрійовича], лихого баламутника землі [Галицької]. У той же день і той убитий був, і багато інших угрів побито було в гніві.
Данило й Василько не пішли тоді в город, і Лев став на місці [бою], як воїн, посеред трупів, знаменуючи побіду свою. Воїни тим часом ганялися і приїжджали навіть опівночі, і вели багато здобичі, так само всю ніч не переставав крик тих, які шукали один одного.
17.VIII 1245
Явив же бог милість свою і дав побіду Данилові напередодні [дня пам’яті] великих мучеників Фрола і Лавра. Данило тоді запалив укріплення, що його Ростислав зробив, і пішов із багатьма колодниками в [город] Холм, що його спорудив був сам.
Литва теж приїхала, і ляхи Кондратові прибули до нього, [Данила], на битву і вернулися до себе. А Ростислав утік в Ляхи і, взявши жону свою [Анну], пішов в Угри,— із Угрів бо він прийшов був у Лядську землю з жоною через те, що в умі своєму замишляв узяти Галич і володіти ним. Але бог за високодумність його і не сповнив того, що він замишляв.]
Отож Ростислав, кинувшись, прийшов на город Ярославль. Але в городі були Данилові й Василькові люди, і бояр багато. [І] він, побачивши, що город укріплений, пішов до Перемишля. І, зібравши багато тамтешніх жителів, знадобів ратних, і для взяття города, і пороків, він, спорядивши воїв своїх, знову пішов до Ярославля, а за собою зоставив город Перемишль. Він думав: «Якщо сього я не візьму, то сей удержу».
Але коли стояв він біля города і ладнав пороки, щоб ними взяти город, то великий був бій перед городом. І він звелів своїм прикритися, щоб вої його не були поранені городянами, допоки він не наладнає знаряддя-пороки. І нахвалявся він перед воями своїми, і казав: «Якби я | навідав де Данила й Василька — поїхав би на них. Навіть би з десятком воїв я поїхав би на них».
І вигорджувався він, і затіяв гру перед городом, і зітнувся він з [рицарем] Воршем. І впав під ним кінь, і вивихнув він плече, і не на добро прилучилось йому [це] знамення.
Данило ж і Василько, почувши, що він прийшов раттю, помолилися богу [і] стали збирати воїв. І послали вони [послів] до Кондрата, кажучи: «Із-за тебе виступили на нас обох ляхи, бо ми тобі помічники єсмо». І послав він [їм] підмогу. А тим часом Данило й Василько послали [послів] у Литву, помочі прохаючи. І послана /403/ була од Миндовга, [князя литовського], поміч. Та не встигли вони обидва [зі своєю поміччю], а бог явив їм поміч свою, тому що не од підмоги людської [буває] побіда, а від бога. Скоро зібравши воїв, вони рушили, а [двірського] Андрія послали удвох, щоб він розвідав їх, [противників], і піддержав город [Ярославль], тому що вже близько є спасіння їх.
І коли вої [ще] не дійшли до ріки Сяну і зсіли в полі [з коней], щоб оружитися, то сталося таке знамення над військом: стільки налетіло орлів і багато воронів, як хмара велика. І птахи вигравали, а орли клекотали, і ширяли крильми своїми, і шугали в повітрі так, як ото іншим разом і навіть ніколи не було. І се знамення не на добро було 2.
Данило тим часом, оружившись [і] взявши воїв своїх, пішов по ріці Сяну. Але брід був глибокий, і вперед [ріку] переїхали 3 половці, і, переїхавши 3, побачили вони стада їх, [противників]. І хоча не було сторожів їхніх коло ріки, та половці не посміли розграбувати їх, [ці стада], без повеління княжого. А вони, [противники], побачивши [половців], утекли зі стадами своїми у стани свої.
Данило й Василько також не забарилися, а скоро перейшли ріку і, приготувавши до бою кінників з пішими воями, спокійно пішли на битву, бо серця їх обох завзяті були до бою і рвались до бою. Лев же був [іще] дитиною, [і Данило] поручив його Василькові [Гавриловичу], хороброму і сильному бояринові, щоб він оберігав його в бою.
Коли ж побачив Ростислав прихід противників, він теж, приготувавши до бою воїв своїх,— русь, і угрів, і ляхів,— підійшов до них насупроти, а піших воїв зоставив навпроти воріт города: стерегти ворота, щоб не ви|йшли [ярославці] на підмогу Данилові і не порубали пороків.
Ростислав, отож, виладнавшись до бою, перейшов глибокий яр,— він бо йшов супроти Данилового полку,— але Андрій-двірський постарався, щоб він не зітнувся з Даниловим полком. Прискоривши [хід, Андрій] зітнувся з військом Ростиславовим кріпко: списи так ламалися [об броню], наче це були удари грому, і з обох же [сторін] многі, упавши з коней, померли, а інші поранені були сильними ударами списів.
Данило тоді послав на поміч йому, [Андрієві], двадцять вибраних мужів. [І] хоча [боярин] Василій Глібович і [князі] Всеволод Олександрович 4 [та] Мстислав [Глібович], не маючи змоги [помогти] Андрієві, побігли обидва назад до Сяну, але Андрій, що зостався з невеликою дружиною, в’їжджаючи, кріпко боровся з ними.
І коли побачив Данило, що ляхи кріпко ідуть на Василька, «кєрліш» 5 співаючи, [і] сильним голосом ревли у війську їх, коли ж побачив Данило зблизька битву Ростиславову і Філю, [воєводу угорського], що стояв у задньому полку із хоругвою [і] казав: «Руси скорі є на битву, але вистіймо перед натиском їх, бо вони не видержують довгий час у січі»,— бог, однак, не послухав нахваляння його,— [то] рушив на нього Данило зі [стольником] Яковом Марковичем і з [боярином] Шелвом 6. Шелв тоді був збитий [списом], а Данила [Філя] схопив. Він вирвався з рук його і виїхав із битви, але, побачивши угрина, що йшов на поміч Філі, списом збив його, і [спис], загнаний в нього, зламався, [а] він упав [з коня] і спустив дух. А об того гордого Філю Лев, ся дитина, зламав списа свого. І знову Данило скоро прийшов на нього, [Філю], і розтрощив військо його, і хоругов його роздер навпіл. Побачивши ж це, Ростислав побіг, і повернули угри навтікача.
Василько тим часом зітнувся з ляхами, які повернули [на нього] . І дивилися обидва [війська] одні на одних, а ляхи лаялися, казали: «Поженемо на великі бороди!» Василько тоді сказав: «Брехня є слово ваше. Бог єсть наш помічник». І вдарив він коня свого, і двинув [на них], і ляхи, не видержавши, побігли од нього.
Данило ж гнав через яр глибокий на угрів і русь, бив їх [і] журився про брата, не знаючи, [що з ним]. Але, побачивши хоругов /404/ його, що мчала вслід за ляхами, він був сильно радий. І став він на могилі навпроти города, | і приїхав Василько до нього. Данило тим часом хотів гнати вслід за ними, але Василько заборонив йому. Ростислав же, збагнувши [поразку], пустив коня свого навтіки.Угри ж і ляхи многі побиті були і схоплені були; і з усіх [військ] багато схоплено було. Тоді ж і Філя гордий схоплений був Андрієм, двірським, і приведений був до Данила, і вбитий був Данилом. А [боярин] Жирослав 7 привів [тисяцького] Володислава [Юрійовича], лихого баламутника землі [Галицької]. У той же день і той убитий був, і багато інших угрів побито було в гніві.
Данило й Василько не пішли тоді в город, і Лев став на місці [бою], як воїн, посеред трупів, знаменуючи побіду свою. Воїни тим часом ганялися і приїжджали навіть опівночі, і вели багато здобичі, так само всю ніч не переставав крик тих, які шукали один одного.
17.VIII 1245
Явив же бог милість свою і дав побіду Данилові напередодні [дня пам’яті] великих мучеників Фрола і Лавра. Данило тоді запалив укріплення, що його Ростислав зробив, і пішов із багатьма колодниками в [город] Холм, що його спорудив був сам.
Литва теж приїхала, і ляхи Кондратові прибули до нього, [Данила], на битву і вернулися до себе. А Ростислав утік в Ляхи і, взявши жону свою [Анну], пішов в Угри,— із Угрів бо він прийшов був у Лядську землю з жоною через те, що в умі своєму замишляв узяти Галич і володіти ним. Але бог за високодумність його і не сповнив того, що він замишляв.]
Спойлер (раскрыть)
Въ 40 л?т? . ?s? . ? . н?з . 40 [6757 (1249)] Ростиславъ . молис? тьстеви 50 своемоу королеви . да пошлеть емоу . воина 51 Данила . поимъ вои 52 идеть 53 в Л?дьскоую 54 землю . и молис? Льстьковои 55 и оуб?ди ю . да послеть 56 с нимь Л?хы . и посла с нимъ . вое 57 нарочиты 58 бо?ры 50 и инии 60 Л?хов? 61 изб?гли 62 б?хоу изъ земли 63 . хот?ще ити к Данилови . оув?д?в 64 же Ростиславль выходъ . хот?ще имъ полоучити млс?ть . оу Лестьковича Ж и оу мт?ри 65 его . идоша к немоу на помощь . еже по мал? времени . ?тъ быс? стар?иши 66 ихъ Творь?нъ 67 . Даниломъ . Ростислав же оустремис? 68 прид? З 69 на град? ?рославль . людем же бывшимъ во град? 70. Даниловымъ и Василковымъ . и бо?ромъ многомъ 71. видив 72 же кр?покъ град? . поиде к Перемьшлю И 73. и собравъ тъз?мьльц? многъ? 74 . сосоудъ? ратныие 75 и градные . и порокы . исполчивъ во? сво? . и 76 пакы поиде . ко 77 ?рославлю . и за собою ?стави град? Перемышль . мысл?щоу емоу . аще сего не приимоу да сего держоу І . сто?щоу же емоу ув А 1 град? 2 . . и стро?щю порокы ими 3 приимет?(мь) Б 4 град? . и быс? бои великъ 5 пред? градомъ . ?номоу же вел?вшоу 6 своимъ ?хабитис? . да не ?звени боудоуть вои его ? гражанъ . дондеже оустроить сосуд? 7 . порочньие В 8 . [II, 183] хвал?щю же с? емоу предъ вои своими . и рекоущоу аще бых? . /л.269об./ изв?далъ кд? 9 Данила и Василко Г 10 ?халъ 11 бых? на н? . аще 12 бы ми с дес?тью воинъ . ехалъ быхъ на н? 12 . гогорд?щоу В 13 же с? емоу и створи?ти 14 игроу предъ градомъ . и сразивъшоус? 15 емоу со 16 Воршемь . и падес? под нимь конь . и вырази соб? плече . и не на добро слоучис? емоу знамение . слъ?шавъ же Данило и Василко . ратное пришествие его . помолистас? 17 Бо?у начаста сбирати 18 вое 19 и 20 посласта 21 Кондратови рекоуще . ?ко тебе д?л? изиидоша 22 на наю Л?хове . ?ко помощника ти (ти) Д 23 есв? . пославшоу же емоу помощь . Данило же и Василко посласта в Литвоу помощи прос?ща . и послана быс? ? Миндога 24 помощь . не дот?гшимъ же обоимъ Е 25. ?влешоу 27 же Бо?у Ж 26 помощь 28 свою . над ними . ?ко не ? помощи 29 члв?комъ поб?да нъ 30 ? Ба? скоро 31 собравше вои 32 поидоста . посласта же Андр?а . да ? 33 видить 34 и оукр?пить . град? . ?ко оуже близъ есть спс?ние ихъ . не дошедшимъ же воемь р?кы С?ноу . сос?дшим 35 же на поли .
802
вороужитьс? 36 . и бывшоу знамению . сице надъ полкомъ . сице пришед?шимъ ?рломъ . и многимъ 37 ворономъ 38 . ?ко ?болокоу великоу играющимъ же птичамъ З 39 . ?рлом же клекьщоущимъ 40 . и плавающимъ криломъ И 41 своими . и воспром?тающимъс? 42 на воздоус? ?коже иногда 43 и 44 николи же не І б? . и се знамение не 44 надобро быс? . Данилъ же вороуживс? 45 . поемь вое 46 свое 46 поиде 47 р?ц? С?ноу К . бродоу же глоубокоу соущоу . и при?хаша 48 Половци напередъ . и 49 при?хавше 50 видиша 51 стада ихъ . не б? бо стражь ихъ оу р?къ? Половцем же не см?ющимъ 52 разъграбити ихъ . бес повелени? 53 кн?жа . ?н?м же оузр?вшимъ и оуб?г?шимь . со 54 стады своими во 55 станы свое 56 . Данилови 57 же и Василко не оумедлиста . но скоро придоста 58 р?коу . исполчивша же коньники 59 с п?шьци . поидоста с тихостью . на брань . срд?це же ею кр?пко б? 60 на брань . и оустремлено на брань . Лвови же . д?тьскоу соущоу пороучи и Василкови . храброу соущоу бо?риноу . и кр?пкоу 61 . и 62 да и стрежеть его во 63 брани . и видив 64 же Ростиславъ приходъ ратных? . исполчивъ же вои 65 свое 65 . Роусь и Оугры и Л?хы и доиде противоу имъ . п?шц? 66 же ?стави противоу вратом? град? . стрещи 67 вратъ . да не изи/л.270/идоуть 68 на помощь Данилоу . и не ис?коуть 69 праковъ 70 . Ростислав же исполчивс? преиде дебрь 1 глоубокоую . ?номоу же идоу А 2 противоу полкоу Даниловоу . Андр?еви же дворьскомоу . тосноущюс? 3 . да не сразитс? с полкомъ Даниловым? оускоривъ сразис? 4 с полкомъ . Ростиславлимъ . кр?пко копьем же изломившимс? . ?ко ? грома тр?сновение быс? . и 5 ? ?боихъ же мнози падше 6. с конии 7 оумроша 8. инии оу?звени быша . ? кр?пости оударени? коп?иного 9 . Данилъ же посла . к? . моуж? 10 избраных? 11 на помощь емоу . Васил?и 12 же . Гл?бовичь . и Всеволодъ ?лександрович? . Мьстиславъ 13 . не мога . Андр?еви . б?жаста назадъ . ко 14 С?нови . Андр?еви же ?ставшоу с малои дроужиною 15 . возь?зд? 16 кр?пци бор?шес? с ними . вид?в же Данилъ . Л?хъ? кр?пко идоущимъ на Василка . керьл?шь Б 17 поющимъ . сильньнъ В 18 гласъ ревоуще в полкоу ихъ . Данилъ же видивъ 19 близъ 20 брань Ростиславлю . и Филю в заднемь 21 полкоу сто?ща . со хорюговью 22 . рекоущю . ?ко Роусь . тщиви соуть на брань . да стерпимъ . оустремлени? ихъ . не стерпими бо соуть на долго врем? на с?чю 23 Бо?у же не оуслъ?шавшоу 24 славы его приде 25 на 26 ны 26 Данило . со 27 ?ковомъ Марковичемь . и со 28 Шьльвомъ 28 . Шелвови же сбоденоу 29 бывшоу . Данила же емшоу исторжес? 30 из роукоу его и выеха ис полкоу . и вид?вь Оугрина гр?доущаго . на помощь Фили . копьемь 31 сът?че 32 и . и 33 вогроуженоу 34
804
бывшоу в немь . оуломленоу спадес? изъдше 35 . ? 36 того же гордаго Филю . Львъ 37 младъ сы 38 . изломи копье свое . пакы же Данило скоро приде 39 на нь 40 . и раздроуши полкъ его . и хороуговь его раздра на 41 полы 41. видив 42 же [II, 184] се Ростиславъ . поб?же . и наворотишас? Оугре на б?гъ . Василкови же сразившоус? с Л?хы . наворотившимс? . и зр?щимъ ?боимъ на с? . Л?хомъ же лающимъ . рекоущим? поженемь на великыи 43 бороды Василкови же рекшоу . ?ко ложь гл?ъ есть вашь 44 . Бъ? помощникъ нашь есть . и тъкноу 45 конь свои и движес? . Л?хов? же не ст?рп?вше 46 поб?гоша ? лица Г ег? . Данилови 47 женоущоу чересъ дебрь 48 глоубокоую . на Оугры . и 49 Роусь бьющю ? скорб?ще 50 ? брат? не в?дъ?и . оузр?в же хороуговь его по Л?хомъ женоущоу . и быс? в радости велиц? Д 51 . ставшоу же емоу на могил? Е. противоу городоу /л.270об./ и при?ха 52 Василко к немоу . Данилови же хот?щоу гнати по нихъ . Василко же возбран?ше емоу . Ростиславоу 53 же познавшоу . направи конь свои на б?гъ . Оугре же и Ж Л?хове мнози избьени быша . и ?тии 54 быша и ? вьси З 55 мнози ?ти быша тогда же и Фил? гордыи 56 ?тъ быс? съ 57 Андр?емь дворьскимь 58 . и приведенъ быс? к Данилоу . и оубьенъ быс? Даниломъ . Жирославъ же приведе Володислава 59 . злого 60 м?тежника земл? 61 . въ тъж? дн?ь 62 и тотъ 63 оубьенъ бьс? 1 . и инии Оугре мнози избьени быша за гн?въ Данило же и Василко . не идоста в городъ . и Львъ 2 ста 3 на м?ст? воиномь . посред? троупь? 4 . ?вл?юща поб?доу свою . гон?щим? же и при?зд?щимъ 5 воиномъ А 6 . и 7 полоунощи . и 8 в?доущимъ користь многоу . ?ко же всее нощи кликоу 9 не переста . ищоущимъ дроугъ дроуга . ?ви же Бъ? млс?ть свою . и дасть поб?доу Данилоу . на каноунъ 10 великоую мчн?коу 11 . Фрора 12 и Лавра . Данилъ же город? заж?же . еже Ростиславъ создалъ 13 . иде же в Холмъ . с колодники 14 многими 15 . иже б? создалъ 16 самъ . Литв? же при?хавшимъ 17 . и Л?хомъ . Кондратовымъ 18 . к немоу присп?вшимъ . ко 19 брани . и 20 воротишас? 21 во сво?си 22 . а Ростиславъ б?жа в Л?хы . и поемь же(не)ноу Б 23 свою . иде 24 Оугры . про то бо из Оугоръ пришелъ б?шеть 25 . съ женою . в Л?дьскоую 26 землю мысл?ше 27 во оум? своемь вз?ти Галичь и ?бладати имъ . Бъ? же В за высокомыслие 28 его . и 29 не створи 30 того 31 еже Г 32 ?нъ мысл?ш? 33
802
вороужитьс? 36 . и бывшоу знамению . сице надъ полкомъ . сице пришед?шимъ ?рломъ . и многимъ 37 ворономъ 38 . ?ко ?болокоу великоу играющимъ же птичамъ З 39 . ?рлом же клекьщоущимъ 40 . и плавающимъ криломъ И 41 своими . и воспром?тающимъс? 42 на воздоус? ?коже иногда 43 и 44 николи же не І б? . и се знамение не 44 надобро быс? . Данилъ же вороуживс? 45 . поемь вое 46 свое 46 поиде 47 р?ц? С?ноу К . бродоу же глоубокоу соущоу . и при?хаша 48 Половци напередъ . и 49 при?хавше 50 видиша 51 стада ихъ . не б? бо стражь ихъ оу р?къ? Половцем же не см?ющимъ 52 разъграбити ихъ . бес повелени? 53 кн?жа . ?н?м же оузр?вшимъ и оуб?г?шимь . со 54 стады своими во 55 станы свое 56 . Данилови 57 же и Василко не оумедлиста . но скоро придоста 58 р?коу . исполчивша же коньники 59 с п?шьци . поидоста с тихостью . на брань . срд?це же ею кр?пко б? 60 на брань . и оустремлено на брань . Лвови же . д?тьскоу соущоу пороучи и Василкови . храброу соущоу бо?риноу . и кр?пкоу 61 . и 62 да и стрежеть его во 63 брани . и видив 64 же Ростиславъ приходъ ратных? . исполчивъ же вои 65 свое 65 . Роусь и Оугры и Л?хы и доиде противоу имъ . п?шц? 66 же ?стави противоу вратом? град? . стрещи 67 вратъ . да не изи/л.270/идоуть 68 на помощь Данилоу . и не ис?коуть 69 праковъ 70 . Ростислав же исполчивс? преиде дебрь 1 глоубокоую . ?номоу же идоу А 2 противоу полкоу Даниловоу . Андр?еви же дворьскомоу . тосноущюс? 3 . да не сразитс? с полкомъ Даниловым? оускоривъ сразис? 4 с полкомъ . Ростиславлимъ . кр?пко копьем же изломившимс? . ?ко ? грома тр?сновение быс? . и 5 ? ?боихъ же мнози падше 6. с конии 7 оумроша 8. инии оу?звени быша . ? кр?пости оударени? коп?иного 9 . Данилъ же посла . к? . моуж? 10 избраных? 11 на помощь емоу . Васил?и 12 же . Гл?бовичь . и Всеволодъ ?лександрович? . Мьстиславъ 13 . не мога . Андр?еви . б?жаста назадъ . ко 14 С?нови . Андр?еви же ?ставшоу с малои дроужиною 15 . возь?зд? 16 кр?пци бор?шес? с ними . вид?в же Данилъ . Л?хъ? кр?пко идоущимъ на Василка . керьл?шь Б 17 поющимъ . сильньнъ В 18 гласъ ревоуще в полкоу ихъ . Данилъ же видивъ 19 близъ 20 брань Ростиславлю . и Филю в заднемь 21 полкоу сто?ща . со хорюговью 22 . рекоущю . ?ко Роусь . тщиви соуть на брань . да стерпимъ . оустремлени? ихъ . не стерпими бо соуть на долго врем? на с?чю 23 Бо?у же не оуслъ?шавшоу 24 славы его приде 25 на 26 ны 26 Данило . со 27 ?ковомъ Марковичемь . и со 28 Шьльвомъ 28 . Шелвови же сбоденоу 29 бывшоу . Данила же емшоу исторжес? 30 из роукоу его и выеха ис полкоу . и вид?вь Оугрина гр?доущаго . на помощь Фили . копьемь 31 сът?че 32 и . и 33 вогроуженоу 34
804
бывшоу в немь . оуломленоу спадес? изъдше 35 . ? 36 того же гордаго Филю . Львъ 37 младъ сы 38 . изломи копье свое . пакы же Данило скоро приде 39 на нь 40 . и раздроуши полкъ его . и хороуговь его раздра на 41 полы 41. видив 42 же [II, 184] се Ростиславъ . поб?же . и наворотишас? Оугре на б?гъ . Василкови же сразившоус? с Л?хы . наворотившимс? . и зр?щимъ ?боимъ на с? . Л?хомъ же лающимъ . рекоущим? поженемь на великыи 43 бороды Василкови же рекшоу . ?ко ложь гл?ъ есть вашь 44 . Бъ? помощникъ нашь есть . и тъкноу 45 конь свои и движес? . Л?хов? же не ст?рп?вше 46 поб?гоша ? лица Г ег? . Данилови 47 женоущоу чересъ дебрь 48 глоубокоую . на Оугры . и 49 Роусь бьющю ? скорб?ще 50 ? брат? не в?дъ?и . оузр?в же хороуговь его по Л?хомъ женоущоу . и быс? в радости велиц? Д 51 . ставшоу же емоу на могил? Е. противоу городоу /л.270об./ и при?ха 52 Василко к немоу . Данилови же хот?щоу гнати по нихъ . Василко же возбран?ше емоу . Ростиславоу 53 же познавшоу . направи конь свои на б?гъ . Оугре же и Ж Л?хове мнози избьени быша . и ?тии 54 быша и ? вьси З 55 мнози ?ти быша тогда же и Фил? гордыи 56 ?тъ быс? съ 57 Андр?емь дворьскимь 58 . и приведенъ быс? к Данилоу . и оубьенъ быс? Даниломъ . Жирославъ же приведе Володислава 59 . злого 60 м?тежника земл? 61 . въ тъж? дн?ь 62 и тотъ 63 оубьенъ бьс? 1 . и инии Оугре мнози избьени быша за гн?въ Данило же и Василко . не идоста в городъ . и Львъ 2 ста 3 на м?ст? воиномь . посред? троупь? 4 . ?вл?юща поб?доу свою . гон?щим? же и при?зд?щимъ 5 воиномъ А 6 . и 7 полоунощи . и 8 в?доущимъ користь многоу . ?ко же всее нощи кликоу 9 не переста . ищоущимъ дроугъ дроуга . ?ви же Бъ? млс?ть свою . и дасть поб?доу Данилоу . на каноунъ 10 великоую мчн?коу 11 . Фрора 12 и Лавра . Данилъ же город? заж?же . еже Ростиславъ создалъ 13 . иде же в Холмъ . с колодники 14 многими 15 . иже б? создалъ 16 самъ . Литв? же при?хавшимъ 17 . и Л?хомъ . Кондратовымъ 18 . к немоу присп?вшимъ . ко 19 брани . и 20 воротишас? 21 во сво?си 22 . а Ростиславъ б?жа в Л?хы . и поемь же(не)ноу Б 23 свою . иде 24 Оугры . про то бо из Оугоръ пришелъ б?шеть 25 . съ женою . в Л?дьскоую 26 землю мысл?ше 27 во оум? своемь вз?ти Галичь и ?бладати имъ . Бъ? же В за высокомыслие 28 его . и 29 не створи 30 того 31 еже Г 32 ?нъ мысл?ш? 33
Эта битва подвела черту под сорокалетней вооружонной борьбой за Галичину, и обеда в ней позволила утвердится там Даниилу Романовичу. После чего галицко-Волынская держава просуществовала ещё что-то около ста лет, под скипетром династии Романовичей, происходившей от Волынской ветви "Рюрикова гнезда".
Надеюсь наш венгерский друг камрад Laszlo, поможет нам увидеть эту битву с другой, венгерской стороны!?
М.Грушевский.
Спойлер (раскрыть)
По роцї Ростислав зібрав ся до нового походу, і на сей раз окрім угорського війська вистарав ся собі поміч і з Польщі, від вдови Лєшка, реґентки малого Болєслава (т. зв. Стидливого). Лїтом 1245 р. він знову рушив на Перемищину, маючи війська угорські, польські й руські — правдоподібно полки бояр, своїх прихильників. На сей раз, обминувши Перемишль, він приступив під Ярослав і почав ладити ся до облоги. На сю вість Данило вислав наперед полк з Андрієм дворським для скріплення ярославської залоги, а сам з Васильком поспішив ся слїдом; післав також за помочию до Мендовга і до Конрада мазовецького, але їх помічні полки прийшли вже по скінченню кампанїї, що перейшла дуже скоро.
Коли військо Романовичів зближило ся до Ярослава, Ростислав полишив піше військо під містом: ”аби звідти не вийшли в поміч Данилови та не порубали пороків” (таранів), а сам з рештою війська пішов на зустріч Данилови. Тут стала ся сильна битва 37), широко і місцями роскішно, пишною риторикою описана галицьким лїтописцем. Сей епізод має чималий інтерес для характеристики і сучасного житя і лїтературної манєри галицького лїтописця, і я виберу з нього дещо.
Лїтописець взагалї неохочий до зарозумілости й похвалок, і тут подає насамперед антітезу пишного Ростислава і смирних Романовичів. Ростислав хвалить ся перед своїм військом: „як би я довідав ся, де Данило і Василько, поїхав би зараз на них: хоч би з десятьма вояками а поїхав би на них!” Данило ж і Василько, довідавши ся, про його похід, молять ся покірно Богу. І Бог являє їм свою поміч — помічні полки не наспівають до них, a вони все таки побивають Ростислава, бо „побіда не від людської помочи, а від Бога”. Знамення віщують їм усьпіх. Ростислав урядив перед Ярославом турнір, „игру”, з якимсь Воршем, і в тім турнірі упав під ним кінь, і він вивихнув собі плече — „не на добро трапило ся йому се знаменнє”. Коли ж військо Романовичів зблизило ся до Сяну і вояки позлазили з коней, щоб узяти на себе зброю, було таке знаменнє над полком: „налетїло богато орлів і богато круків, як велика хмара — птицї грали, орли клекотїли і плавали на крилах своїх і кидали ся в повітрі, як нїколи иньшим разом не трапляєть ся, і се знамення було на добре,” і т. д.
Наперед Данилового війська ішли Половцї і вони застали були стада Ростиславового війська без охорони, але не відважили ся узяти їх без княжого слова. За ними ішли з військом Данило і Василько. Малий Лев також був у війську: „дътску сущу” (тому що він був ще дитина), поручив його Данило Василькови, храброму боярину, аби його стеріг під час битви. Ростислав, побачивши військо Данила, поставив перед ворітьми своє піше військо, аби не позволити залозї Ярослава вийти з міста й знищити його машин (праковъ), сам же з рештою війська — Русинами, Уграми й Ляхами пішов на Данила. Дворський Данилів Андрій, аби не допустити Ростиславового війська до Данилового полку, поспішив ся наперед і ударив на Ростиславів полк: „зломили ся списи, і був гук як від грома; з обох сторін богато упало з коней і вмерло, а иньші були ранені від кріпости копійного удару”. Данило поспішав післати в поміч дворському двадцять вибраних мужів, і він устояв ся. Ляхи тим часом ішли сильно на Васильків полк, співаючи „керьлЂшь” (кіріе елеісон), — сильно ревіли голоси в полку їх. Філя, звістний уже нам угорський воєвода, стояв в заднїм полку з хоругвою і казав: „Русь скорі на битву, але треба лише стерпіти їх натиск, бо вони не витрівалі на довгу битву” 38). „Але Бог не послухав похвалки його”, додає лїтописець, що ще при давнїх похвалках Філї припімнув, що „Бог не потерпів йому того, і иньшим разом убив Данило Романович колись то прегордого Філю” 39). Ся хвиля наспіла в Ярославській битві.
Данило ударив на полк Філї і сам замішав ся в горячу битву — його ухопили вже вороги, але він вимкнув з їх рук і виїхавши з бійки, ударив на якогось Угрина, що спішив ся на поміч Філї — збив його списом з коня і ударив його списом так сильно, що той зломив ся, і Угрин згинув на місцї. А Лев, хоч малий, зломив о самого Філю свій спис. Данило тим часом ударив знову на полк Філї, розбив його і його корогву роздер. Побачивши се, Ростислав кинув ся тїкати, і Угри побігли. Данило погнав ся за ними через глубокий яр, і Русь била їх. Він був тільки неспокійний за Васильків полк, на котрого ударили Ляхи. Ляхи „лаяли ся, кажучи: поженемо великі бороди!” Василько ж сказав на те: „даремне ваше слово! Бог наш помощник!” Він погнав коня на них, і Ляхи не витримавши побігли від лиця його. Данило в своїй нагінцї побачив, що корогва Василькова жене Ляхів і дуже утїшив ся. Він став на могилї против міста і Василько приїхав до нього. Данило хотїв гнати ся за ворогами, але Василько стримав його. Богато побито Угрів і Ляхів, богато взято в неволю. Андрій дворський зловив гордого Філю і привів до Данила, і убив його Данило. Жирослав привів Володислава, злого мятежника землї, і його теж „убито” того ж дня, і богато Угрів побито „за гнЂвъ”. Подібне роз'яреннє було теж і по другій сторонї; одна угорська грамота згадує, що коли під час битви Угри зловили й привели перед Ростислава якогось галицького боярина, Ростислав казав на місцї відрубати йому голову 40).
„Данило і Василько і Лев не поїхали до міста, а стали на місцї битви, серед трупів, на знак своєї побіди для війська; ще о полуночи приганяли й приїздили вояки, ведучи з собою ріжну здобичу, і цїлу ніч не переставав крик — однї однїх шукали”. Спалено укріпленнє, що поставив під містом Ростислав, і Данило пішов до Холма з численними невільниками. Ростислав утїк до Польщі, де була його жінка, й звідти на Угорщину. „Мышляше во умЂ своємь взяти Галичь и обладати имъ, Богъ же за высокомыслиє єго не створи того, єже тъ мысляше”, моралїстично кінчить лїтописець своє оповіданнє про сю славну в історію Галичини битву 41).
Коли військо Романовичів зближило ся до Ярослава, Ростислав полишив піше військо під містом: ”аби звідти не вийшли в поміч Данилови та не порубали пороків” (таранів), а сам з рештою війська пішов на зустріч Данилови. Тут стала ся сильна битва 37), широко і місцями роскішно, пишною риторикою описана галицьким лїтописцем. Сей епізод має чималий інтерес для характеристики і сучасного житя і лїтературної манєри галицького лїтописця, і я виберу з нього дещо.
Лїтописець взагалї неохочий до зарозумілости й похвалок, і тут подає насамперед антітезу пишного Ростислава і смирних Романовичів. Ростислав хвалить ся перед своїм військом: „як би я довідав ся, де Данило і Василько, поїхав би зараз на них: хоч би з десятьма вояками а поїхав би на них!” Данило ж і Василько, довідавши ся, про його похід, молять ся покірно Богу. І Бог являє їм свою поміч — помічні полки не наспівають до них, a вони все таки побивають Ростислава, бо „побіда не від людської помочи, а від Бога”. Знамення віщують їм усьпіх. Ростислав урядив перед Ярославом турнір, „игру”, з якимсь Воршем, і в тім турнірі упав під ним кінь, і він вивихнув собі плече — „не на добро трапило ся йому се знаменнє”. Коли ж військо Романовичів зблизило ся до Сяну і вояки позлазили з коней, щоб узяти на себе зброю, було таке знаменнє над полком: „налетїло богато орлів і богато круків, як велика хмара — птицї грали, орли клекотїли і плавали на крилах своїх і кидали ся в повітрі, як нїколи иньшим разом не трапляєть ся, і се знамення було на добре,” і т. д.
Наперед Данилового війська ішли Половцї і вони застали були стада Ростиславового війська без охорони, але не відважили ся узяти їх без княжого слова. За ними ішли з військом Данило і Василько. Малий Лев також був у війську: „дътску сущу” (тому що він був ще дитина), поручив його Данило Василькови, храброму боярину, аби його стеріг під час битви. Ростислав, побачивши військо Данила, поставив перед ворітьми своє піше військо, аби не позволити залозї Ярослава вийти з міста й знищити його машин (праковъ), сам же з рештою війська — Русинами, Уграми й Ляхами пішов на Данила. Дворський Данилів Андрій, аби не допустити Ростиславового війська до Данилового полку, поспішив ся наперед і ударив на Ростиславів полк: „зломили ся списи, і був гук як від грома; з обох сторін богато упало з коней і вмерло, а иньші були ранені від кріпости копійного удару”. Данило поспішав післати в поміч дворському двадцять вибраних мужів, і він устояв ся. Ляхи тим часом ішли сильно на Васильків полк, співаючи „керьлЂшь” (кіріе елеісон), — сильно ревіли голоси в полку їх. Філя, звістний уже нам угорський воєвода, стояв в заднїм полку з хоругвою і казав: „Русь скорі на битву, але треба лише стерпіти їх натиск, бо вони не витрівалі на довгу битву” 38). „Але Бог не послухав похвалки його”, додає лїтописець, що ще при давнїх похвалках Філї припімнув, що „Бог не потерпів йому того, і иньшим разом убив Данило Романович колись то прегордого Філю” 39). Ся хвиля наспіла в Ярославській битві.
Данило ударив на полк Філї і сам замішав ся в горячу битву — його ухопили вже вороги, але він вимкнув з їх рук і виїхавши з бійки, ударив на якогось Угрина, що спішив ся на поміч Філї — збив його списом з коня і ударив його списом так сильно, що той зломив ся, і Угрин згинув на місцї. А Лев, хоч малий, зломив о самого Філю свій спис. Данило тим часом ударив знову на полк Філї, розбив його і його корогву роздер. Побачивши се, Ростислав кинув ся тїкати, і Угри побігли. Данило погнав ся за ними через глубокий яр, і Русь била їх. Він був тільки неспокійний за Васильків полк, на котрого ударили Ляхи. Ляхи „лаяли ся, кажучи: поженемо великі бороди!” Василько ж сказав на те: „даремне ваше слово! Бог наш помощник!” Він погнав коня на них, і Ляхи не витримавши побігли від лиця його. Данило в своїй нагінцї побачив, що корогва Василькова жене Ляхів і дуже утїшив ся. Він став на могилї против міста і Василько приїхав до нього. Данило хотїв гнати ся за ворогами, але Василько стримав його. Богато побито Угрів і Ляхів, богато взято в неволю. Андрій дворський зловив гордого Філю і привів до Данила, і убив його Данило. Жирослав привів Володислава, злого мятежника землї, і його теж „убито” того ж дня, і богато Угрів побито „за гнЂвъ”. Подібне роз'яреннє було теж і по другій сторонї; одна угорська грамота згадує, що коли під час битви Угри зловили й привели перед Ростислава якогось галицького боярина, Ростислав казав на місцї відрубати йому голову 40).
„Данило і Василько і Лев не поїхали до міста, а стали на місцї битви, серед трупів, на знак своєї побіди для війська; ще о полуночи приганяли й приїздили вояки, ведучи з собою ріжну здобичу, і цїлу ніч не переставав крик — однї однїх шукали”. Спалено укріпленнє, що поставив під містом Ростислав, і Данило пішов до Холма з численними невільниками. Ростислав утїк до Польщі, де була його жінка, й звідти на Угорщину. „Мышляше во умЂ своємь взяти Галичь и обладати имъ, Богъ же за высокомыслиє єго не створи того, єже тъ мысляше”, моралїстично кінчить лїтописець своє оповіданнє про сю славну в історію Галичини битву 41).
Спойлер (раскрыть)
37) 17 серпня 1245 р.
38) Русь тщиви суть на брань, да стерпимь устремления ихъ, не стерпими бо суть на долго время на сЂчю”.
39) Іпат. c. 492.
40) Про се оповідає грамота кор. Белї маґістру Ляврентию, участнику сеї битви (Fej?r Codex dipl. IV. 3, c. 197-8), що містить в собі й иньші подробицї про Ярославську битву. Тут сказано, що коли під час битви під Ростиславом забито коня і він був у крайнїй небезпечности, сей Ляврентий віддав йому свого коня: Cum ipsum cum charissimo genero nostro Ratislao duce Galliciae in partibus Russiae cum ceteris regni nostri magnatibus duximus transmittendum, qui sub Castro Iroszlo Ruthenis quam plurimis in perniciem ipsius generi nostri exeuntibus de eodem et armatam in expeditionem nostram dirigentibus aciem, zelo deuotae fidelitatis armatus, volens potius post mortem viuere per famae gloriam, quam tergum hostilitati huiusmodi vertere, se obiecit; ubi transfosso hostili lancea crure suo exstitit laetaliter vulneratus; deinde cicatrice sui vulneris nondum obducta cum Daniel Ruthenorum rex ad campestre praelium contra ipsum nostrum generum prodiisset, strenuitas eiusdem magistri Laurentii, desidiae obscuritatem abhorens, in lucem prodiit probitatis, et singulariter hostili se immiscens aciei quemdam de Rusciae baronibus impulsu deiecit lanceali, quem supradictus gener noster fecit capite detruncari. In quo conflictu cum equus saepedicti ducis, generi nostri praedicti, fuisset interfectus, idem magister Laurentius solitae fidelitatis insistens feruori, vitamque iam dicti ducis praeferens vitae suae, equum, quo vehebatur, eidem duci tradidit et se inter hostes confertissimos posuit, variis periculorum fluctibus inuolutum, sicut praemissa supradicti ducis et multorum fidelium ac fide dignorum nobis relatio patefecit.
41) Іпат. c. 531-5. Окрім нашої лїтописи про Ярославську битву оповідає грамота Белї, з котрої уривки я що йно подав. Про смерть Філї каже грамота його сину, що він in quodam exercitu nostro in Ruscia ab hostibus captus et diuersis cruciatibus interemtus — Fej?r IV. 2. 66. Окрім того Венцель (Die Regierung B?la's des IV. c. 363) висловив здогад що до Ярославської битви можна прикласти згадку грамоти кор. Марії з р. 1266 про довголїтню неволю на Руси графа Михайла Huntpaznan: idem pluribus plagis exceptis pluribus annis in terra Ruthenorum captus extitit et detentus cum graui iactura rerum et periculis personarum in expedicione regni, que tunc temporis emergebat — Codex dipl. patrius Hungaricus VI c. 139. Але з лїтописи виходить, що угорські невільники були видані за рік по Ярославській битві, при уложенню угоди 1247 р.
38) Русь тщиви суть на брань, да стерпимь устремления ихъ, не стерпими бо суть на долго время на сЂчю”.
39) Іпат. c. 492.
40) Про се оповідає грамота кор. Белї маґістру Ляврентию, участнику сеї битви (Fej?r Codex dipl. IV. 3, c. 197-8), що містить в собі й иньші подробицї про Ярославську битву. Тут сказано, що коли під час битви під Ростиславом забито коня і він був у крайнїй небезпечности, сей Ляврентий віддав йому свого коня: Cum ipsum cum charissimo genero nostro Ratislao duce Galliciae in partibus Russiae cum ceteris regni nostri magnatibus duximus transmittendum, qui sub Castro Iroszlo Ruthenis quam plurimis in perniciem ipsius generi nostri exeuntibus de eodem et armatam in expeditionem nostram dirigentibus aciem, zelo deuotae fidelitatis armatus, volens potius post mortem viuere per famae gloriam, quam tergum hostilitati huiusmodi vertere, se obiecit; ubi transfosso hostili lancea crure suo exstitit laetaliter vulneratus; deinde cicatrice sui vulneris nondum obducta cum Daniel Ruthenorum rex ad campestre praelium contra ipsum nostrum generum prodiisset, strenuitas eiusdem magistri Laurentii, desidiae obscuritatem abhorens, in lucem prodiit probitatis, et singulariter hostili se immiscens aciei quemdam de Rusciae baronibus impulsu deiecit lanceali, quem supradictus gener noster fecit capite detruncari. In quo conflictu cum equus saepedicti ducis, generi nostri praedicti, fuisset interfectus, idem magister Laurentius solitae fidelitatis insistens feruori, vitamque iam dicti ducis praeferens vitae suae, equum, quo vehebatur, eidem duci tradidit et se inter hostes confertissimos posuit, variis periculorum fluctibus inuolutum, sicut praemissa supradicti ducis et multorum fidelium ac fide dignorum nobis relatio patefecit.
41) Іпат. c. 531-5. Окрім нашої лїтописи про Ярославську битву оповідає грамота Белї, з котрої уривки я що йно подав. Про смерть Філї каже грамота його сину, що він in quodam exercitu nostro in Ruscia ab hostibus captus et diuersis cruciatibus interemtus — Fej?r IV. 2. 66. Окрім того Венцель (Die Regierung B?la's des IV. c. 363) висловив здогад що до Ярославської битви можна прикласти згадку грамоти кор. Марії з р. 1266 про довголїтню неволю на Руси графа Михайла Huntpaznan: idem pluribus plagis exceptis pluribus annis in terra Ruthenorum captus extitit et detentus cum graui iactura rerum et periculis personarum in expedicione regni, que tunc temporis emergebat — Codex dipl. patrius Hungaricus VI c. 139. Але з лїтописи виходить, що угорські невільники були видані за рік по Ярославській битві, при уложенню угоди 1247 р.
Ну сколько можно? Такое впечатление, что монголы испепелили всю Русь и на этом остановились. А венгры, что, с курорта приехали? Или Малопольша не пострадала от монголов? И вообще, чего там монголы "наиспепеляли" в Галицко-Волынской Руси? Им там в период, предшествовавший Ярославской битве, дали хотя бы одно полевое сражение да ещё хоть отдалённо напоминающее Коломну, Сить, Легницу или Шайо?
